Так, вже минула половина нашого перебування на проекті у Варшаві. Заняття
стали більш ефективними і цікавими, бо ж ми усі вже добре інтегрувались,
вивчили одне одного, а з кожним днем все більше і більше любимо одне одного.
Коли позаду вже половина проведеного разом часу, ми уже сприймаємо одне одного
такими, як ми є: веселими і серйозними, смішними і сумними, з добрим почуттям
гумору і без нього. Головне, що коли ми збираємось разом – у всіх на устах
посмішка. Ми обмінюємося позитивними емоціями, ентузіазмом, вміннями і
здібностями, спогадами і досвідом… Коли позаду вже половина нашого проведеного
разом часу, ми стали однією сім’єю, де всі люблять кожного.
Сьогоднішній ранок розпочався, як і попередні: сонливі обличчя з
напіврозплющеними очима повільно запливають на кухню, заварюють чай чи каву,
діляться спогадами із бурхливих вечірніх пригод, нехотячи обмінюються планами
на день. На кухні кожен уже має своє місце: хтось розлягається на дивані, інші
чемно сідають за стіл. Хтось скаржиться на те, що мало спав, хтось енергійно
крокує кухнею і підбадьорює друзів, інші голосно сміються, є й такі, що просто
спостерігають… Тож сьогоднішній ранок не був винятком. Це був такий собі досить
ймовірний початок неймовірного…
Боже! Ледь не забула!!! Сьогодні ж у нас концерт на Sienna з фінським
хором. Ця новина швидко облетіла усіх присутніх на кухні, хто уже поснідав чи
тільки збирався це зробити. Ця новина додала у сьогоднішній день нотку
відповідальності. Всі почали недбайливо і швидко збиратися, щоб якомога
поспішати на Scena Teatralna Stara Prochowna. Дорогу вже всі запам’ятали, але
під хостелом усі чекали останнього.
У творчому колективі з’являється новий персонаж – Мартін. Симпатичний
молодий хореограф дуже мило і щиро поглядав на кожного з нас, познайомився з
нами, і ми приступили до заняття з рухів. Як виявилось, нам слід було
підготувати сценічні рухи до пісень репертуару польських друзів. Скільки ж це
було радості! Ми невдало повторювали, забувались, переплутували… Динаміка і
креатив аж зашкалювали. У Мартіна виникали все нові і нові ідеї, які нам
потрібно було дуже швидко засвоювати і реалізовувати. Напевне, смішно було
споглядати за нашим заняттям збоку, бо рухи були асинхронними, а загальна
сценічна картина несиметричною. А нам ще сьогодні виступати з нашим танцем…
За нашою діяльністю сьогодні спостерігала ще одна особистість – журналістка
із газети, яка брала інтерв’ю у Касі і наших керівників хорів. Вона провела з
нами добру частину нашого заняття і, сподіваємось, була задоволена тим, що
побачила і почула.
Ой і наспівались же ми сьогодні! Обезсилені, але щасливі та задоволені, ми
повертались на обід. Цей момент у розпорядку нашого дня завжди довгоочікуваний.
Після таких ранкових занять ми весь день у ритмі.
Sienna… Строгий чорний одяг білорусів, волошково-рожевий одяг поляків,
вишивані футболки українців – саме так всі причепурені та готові до концерту.
Перед виступом ми мали репетицію у костелі. Під час частувань ми спілкувалися
одне з одним, відкривали для себе П’ятидесятницьку Церкву, її особливості, бачилися
з пастором костелу. Атмосфера була невимушена і позитивна.
Нарешті концерт! Костел був неповним, але чимало людей прийшло нас
послухати. На жаль, ми не танцювали вивчені сьогодні рухи, бо ж повний склад
хору не знав нашого танцю. «O Happy Day», «My
Desire» і «Let My People Go» - наша сьогоднішня програма. Від виступу отримали максимум емоцій, вражень і драйву. Наш виступ був дуже динамічним і розривковим, тож пролетів як одна мить. Потім ми слухали концертну програму хору Kulkurit з Фінляндії. Старші люди, які, можливо, не є професіоналами, але живуть музикою і відчувають її душею, ділилися з нами своїми піснями. А ми наприкінці насиченого дня чудово відпочили, слухаючи приємні пісні фінського хору.
Яку ж вечірню програму підготували нам наші друзі? – не давало спокою таке запитання, коли всі зрозуміли, що робочий день завершено і прийшов час для відпочинку. О, сьогодні нас чекала salsa у розважальному центрі HulaKula. Кожен пам’ятає цей вечір по-своєму, тож не буду деталізувати його. Але вечір ми провели весело і пізнавально. Знову і знову все більше зближувалися між собою і набиралися вражень на цілий рік. Втомлені, повернулися вчасно до хостелу, і, як завжди увечері, помчали на кухню доїдати усе, що залишилося в холодильнику.
А завтра буде новий день, повний емоцій, незабутніх вражень і приємних спогадів. І завтра ми будемо ще ближчими одне до одного…
Marta Plishylo
fot. Kasia Anuszewska